«Спів – це голос душі». Ці слова Анатолія Кос-Анатольського дають розуміння більшості творів видатного композитора, адже саме спів обирав майстер для спілкування зі слухачем. Наспівність, пісенність, вокальність, які генетично пов’язані зі звучанням голосу, притаманні його типу мислення та реалізуються майже в усіх жанрах.
1 грудня виповнилося 110 років від дня народження Анатолія Йосиповича Кос-Анатольського, (1909–1983), українського композитора, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, який увійшов в історію вітчизняної музичної культури як один з яскравих, самобутніх і активних її творців.
Образно кажучи, співучою була душа А. КосАнатольського, яку він переливав і в свої поезії, і в солоспіви. Одною з основних тем його творчості стали Карпати (верховина, гори), якій А. Кос-Анатольский не зраджував протягом всього творчого шляху.
Багато його творів «фольклоризувалися», їх стали вважати народними. Серед таких можна згадати «Ой, коли б я, сокіл» на власні слова композитора й такий «хіт» академічної музики як «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на текст І. Франка.
Народився композитор у Коломиї що на Станіславщині (нині Івано-франківської області). Його першою самостійною творчою роботою стало музичне оформлення спектаклів Львівського музично-драматичного театру у 1941 році. У часи війни перебував на теренах Західної України. Після Другої світової війни став членом Львівського обласного відділення Спілки радянських композиторів України.
Анатолій Йосипович Кос-Анатольський увійшов в історію вітчизняної музичної культури як один з яскравих, самобутніх і активних її творців. Його пісні, хори, вокально-інструментальні твори часто звучать по радіо, на телебаченні, його концерти виконуються знаними симфонічними оркестрами, його опери й балети ставляться академічними театральними колективами.
Його справедливо називають “композитором щасливої долі”. В творчій спадщині композитора понад 500 творів різних жанрів. Але це ніяк не означає, що творчий шлях Кос-Анатольського був легким і безхмарним. Він почав творити у важкий і складний час.
Анатоля Кос-Анатоля вдома і друзі кликали Тацьо, здрібніло від імені Анатоль, Тольцьо. Так його назвала улюблена сестра Маруся. Він студіював у Львові право в університеті і водночас здобував музичну освіту в інституті Лисенка, також працював, щоб підтримувати свою родину. Бо у сім’ ї їх було п’ятеро дітей. Але Друга світова війна завадила мріям і планам, а ще з Анатоля «зробили» Анатолія.
Пісні Кос-Анатольського одразу ж знайшли емоційний відгук у серцях слухачів. Композитор зумів просто й дохідливо відтворити в них наше життя. Його пісні хвилювали, вчили дружбі, вірності, любові. Жанрова палітра творчості композитора відсвічує найрізноманітнішими барвами. Тут і пісні громадянського звучання - про любов до рідної землі «Земле, Возз'єднана», про нашу славну історію («Гриміли бандури», на слова Р. Братуня, «Пісня про Буревісника», на слова М. Горького, «Малоземельці» на слова В. Володіна) і ліричні твори, в яких герой залишається наодинці з чарівною природою, чи спішить на зустріч із коханою, або згадує бойових побратимів («На горах Карпатах»), «Від Москви до Карпат», на слова П. Воронька), і пісні - гуморески, жартівливі, танцювальні («У сусіда у Гаврила» на слова С. Гриценка, «Коломия місто», на слова А. Кос - Анатольського, «На комаринім весіллі», на слова М. Танка.
Поза його увагою залишаються соціальні колізії, складні філософські, психологічні проблеми. Композитора цікавить лише «філософія серця». Коло авторів, до яких звертався, – широке: від В. Шекспіра до безіменних творців фольклорних текстів. Його надихала поезія українських класиків: Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, Олександра Олеся, поетів молодшого покоління, сучасників композитора (його «співавторами» стали М. Рильський, В. Сосюра, П. Воронько, Д. Павличко, Р. Братунь, І. Кутень, А. Канич та ін.).
Найбільше приваблювали композитора ліричні вірші, роздуми про минуле, про дороге та рідне серцю. Перевагу віддавав наспівним, часто звертаючись до таких, що написані в жанрі літературної пісні (це представлено, зокрема, у солоспівах на тексти І. Франка). Не випадково, що з російських поетів найближчим виявився С. Єсенін.
Анатолій Йосипович написав майже 500 музичних творів, 100 критичних статей з питань музики, літератури, культурно-громадського життя. А ще писав вірші. На його тексти складали пісні інші композитори.
Вокальна творчість Кос-Анатольського – цінна та високомистецька частина не лише його доробку, але й усієї української музики. Увійшовши до звукового простору національної культури, вона перетнула її кордони.
