Варшав'янин за походженням, серцем поляк, а за талантом – громадянин світу. Він прожив коротке, але яскраве життя і помер у зеніті слави. Сучасники називали його «душею фортепіано». Ім'я цього знаменитого композитора й піаніста – Фредерік Шопен.

Він народився 1 березня 1910 року в родині французького емігранта, який був шкільним учителем й польської дворянки. Мати майбутнього композитора знала французьку мову, мала прекрасний голос, вміла й любила співати, була його першим учителем, прищепила йому смак до прекрасного. У будинку часто були чутно звуки скрипки, флейти та фортепіано. З самого народження про Шопена говорили як про маленьке диво. 

Успіхи Фредеріка були настільки великі, що його стали порівнювати з Моцартом, адже він мав ідеальний музичний слух, майстерно імпровізував й тонко відчував інструмент. Перший виступ семирічного піаніста відбувся у Варшаві. Хлопчика стали запрошувати в салони польської знаті.

Маленький Шопен не поступалася найкращим польським піаністам. Від природи в нього були довгі пальці, але хлопчик придумав спеціальне пристосування, щоб ще більше їх розтягнути. Незважаючи на досить сильний біль, юний піаніст носив його постійно, не знімаючи навіть вночі. У результаті Шопен міг взяти на клавіатурі півтори октави, а більшість піаністів тільки октаву.

Крім захоплення музикою Фредерік вільно володів французькою і німецькою мовами, знав історію Польщі, багато читав. З юного віку відрізнявся дотепністю та допитливістю. Добре малював, особливо карикатури. Його мімічний талант був настільки яскравим, що він міг би стати видатним комічним актором.

Після закінчення Вищої школи музики, Шопен був визнаний кращим піаністом Польщі. Досягла зрілості і його майстерність композитора. Два концерти для фортепіано з оркестром, складені дев'ятнадцятирічним композитором, дотепер полюбляють піаністи багатьох країн.

У 1830 році тридцятирічний Шопен відправився у Європейське турне. Він взяв з собою кубок, наповнений польської землею. Виявилося, що він розлучився з батьківщиною назавжди.

Шопен дав свій перший фортепіанний концерт у Парижі. Успіх пришов до нього одразу, він стає улюбленцем публіки. На хвилі своєї популярності, він набуває безліч шанувальників і заводить дружні зв'язки з відомими композиторами – Ф. Мендельсоном, Г. Берліозом, Ф. Лістом та В. Белліні. Дружбу з багатьма з них він зберіг на все життя.

З осені 1831 року і до кінця свого життя він жив у  Франції. Тодішній Париж був розпещений музикантами-віртуозами, але Шопен вразив слухачів незвично натхненним виконанням. Він не любив великі зали. «Мене лякає натовп», – зізнавався Шопен. Напівтемрява невеликого салону – ось, де він відчуває себе спокійно, але це не приносило доходу. Щоб забезпечити своє існування, музикант дає уроки музики по п'ять годин щодня. Франція не стала для композитора другою батьківщиною і зустрічі з земляками були особливо дороги Фредеріку. Популярність Шопена розширила коло його друзів.

Там же в Парижі двадцятишестирічний Шопен знайомиться з французькою письменницею Авророю Дюдеван, відомою під псевдонімом Жорж Санд. Вона мала скандальну репутацію: курила трубку, носила чоловічий одяг і постійно змінювала чоловіків. Спочатку Шопен уникав близькості з нею, але художня обдарованість і сила характеру Жорж Санд підкорили молодого музиканта. Вона стала для нього найближчою людиною. Їхнє спільне життя тривала десять років. У ці роки талант Шопена досяг вершин. Він був визнаний кращим піаністом світу. Брати у нього уроки вважалося великою честю, а почути його гру можна лише обраним. Він рідко давав концерти і цілком віддавався написанню музики.

Але зв'язок з Авророю став фатальним. Жорж Санд зверталася з Шопеном зарозуміло і зневажливо. Друзі вважали Аврору отруйною рослиною, яка отруїла його існування. Розрив відносин з Жорж Санд, смерть батька й улюбленого учня викликали у Шопена душевну депресію і загострили давню хворобу легенів. Останні роки життя він майже нічого не писав. Прогресуючий туберкульоз змінив його до невпізнання.

Фредерік Шопен помер 17 жовтня 1849 року. Йому було всього 39 років. На похоронах піаністи Парижа виконали кращі композиції Шопена й «Реквієм» Моцарта». Фредерік Шопен був похований в Парижі, а його серце, згідно із заповітом, було доставлено на батьківщину в Варшаву в костьол Святого Хреста.

Геній Шопена було визнано ще за життя. Він по-новому подав старі жанри: відродив прелюдію, створив фортепіанну баладу, драматизував танці, зробив скерцо самостійним твором.

Фелікс Мендельсон вважав його найкращим піаністом із тих, що колись жили на Землі. Шопен створив так званий стиль Brillant, який найяскравіше відобразився у його «Блискучих вальсах».

Він змусив рояль співати так, ніби це італійські оперні співаки виводять своє bel canto. Це стало відомо під назвою легато Шопена.

У ХХ столітті музиканти намагалися розгадати секрет неперевершеної гри Шопена. Почалися дискусії на тему того, як інтерпретувати його твори. Вони призвели до появи Міжнародного конкурсу піаністів ім. Шопена, який досі вважається одним з найбільш значущих конкурсів у світі.