295 років тому - 3 грудня 1722 року - народився відомий український філософ, поет, байкар і педагог Григорій Савич Сковорода, що вніс значний вклад у східнослов'янську культуру. Його ім'я тісно пов'язано з поняттям «народна філософія». У своїх творах він надавав великого значення дослідженню людини, її існування.
Григорій Савич був сином простого козака. Навчався у київській духовній академії, а потім був відправлений до Санкт-Петербурга до придворної співочої капели.
Після здобуття вищої освіти він подорожував Європою та вивчив кілька іноземних мов, а з початку 70-х років XVIII століття вів бродячий спосіб життя, яке він проводив у постійних мандрах пішки по Слобідській Україні. Зупинявся у дорозі в селянських хатах, відмовляючись від посад і занять, які йому пропонували, присвячуючи свій час повчанню людей моральності, як словом, так і своїм способом життя. До цього ж періоду відноситься і складання філософських творів Сковороди.
Сучасники порівнювали його із Сократом, який так само не розділяв життя і філософствування. Філософія Сковороди, на якій ґрунтується і його літературна творчість, і його спосіб життя нерозривно пов'язані з біблійними заповідями та спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть. Шляхом міркувань про них філософ шукав відповідь на питання: ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності.
Твори Григорія Савича при його житті не публікувалися. Вперше це сталося лише в 1894 р. - до 100-річного ювілею від дня смерті. Крім філософської спадщини («Алфавіт світу», «Дружня розмова про душевний світ» та ін.) Сковорода залишив після себе літературні твори, зокрема, притчі, байки, вірші.
До літературних творів Сковороди належать «Харківські байки» (тисяча сімсот сімдесят чотири), кожна байка складається з фабули і сили - вказівки її внутрішнього сенсу. До байок відносяться і притчі «Вдячний Еродій» та «Убогий жайворонок».
Нарешті, Сковорода написав ряд віршів, більшу частину яких він назвав «Садом божественных песней, прозябшим из зерн Священного Писания» - усі вони написані на біблійні тексти. Деякі з них являють собою похвальні оди різним особам.
Філософська релігійна думка Григорія Сковороди стала уособленням підйому, що спостерігався в українському суспільстві кінця XVIII ст.
Легенда свідчить, що філософ знав, в який день і годину помре. Він сам викопав собі могилу, а в день смерті - 9 листопада 1794 року - вимився і надів чистий одяг. А на надгробку попросив написати такі слова: «Світ ловив мене, але не спіймав».
За матеріалами сайту "Книжный континент"
